Чарівні плавні у листопаді

Як ми спробували з'ясувати а чи варто зимою кататися на човниках і поїхали провідати Хвоста та плавні у Запоріжжя.

"Не буває поганої погоди.
Буває невідповідне спорядження"

/туристична мудрість/

Хвости нарешті повернулися з теплих країв і оголосили вояж по чарівним плавням. Барвиста осінь вже минула, але ж  протоки в плавнях казкові в будь-яку пору року. І все було б нічого, коли б Сергій не оголосив Каховський марафон... Звісно, йти 100 км та ще й у перший день зими - то є  інтригуючий челледж, але ж...

Щоб було меньше "але ж" вирішили для початку пройтися десь 20-30 км. Щоб просто зрозуміти: "чи можу я, чи хочу я... того зимного каякінгу" Ну, а оскільки сім'я також хотіла в плавні, то і вони змушені були спробувати себе на міць...

Тож вдягаймося у спідниці, жилети та рукавички, залишаємо крам Хвосту і вирушаємо.

Виходимо втрьох першими, трохи раніше основної групи. Йдемо новим руслом. Сірий ранок, трохи згодом, починає розчехлятися: позаду нас блакитне небо у мережеві білих хмар. Попереду - млистий туман. 

Ідеальні умови для каякінгу: ні вітру, ні хвиль. Берег, що підсвічує сонечко, дарує чудові картини відзеркалень. 

Чомусь забула, що нове русло не перетинають ніякі мости, крім того, що рядом з Кемпом. Все чекала - коли ж буде Залізний? А дочекалася - кінця Хортиці. Якось несподіванно швидко. Тут - володіння рибалок.

Химерні споруди, які закінчуються чимсь на кшталт курячого сідала, спокушають азарт фотографа і Юрчик з Оксаною майстерно лавірують серед тендітних споруд.

На базу прийшли як раз тоді, як туди приїхали Хвости. Радіємо змозі вийти на берег, та перекусити (бо всю їжу залишили в рюкзаках у бусі). Вірно розрахували час, але я все ще в сумнівах - чи згоджуватися йти з Леною два по п'ятдесят. Бо зараз вийшло 6 км за годину, що на мій погляд, трохи повільно...
Прийшла основна група, селфяться і вирушаємо в плавні.

Наш керманич, Юра, сміливо і впевнено йде на САПі, а ми, як слухняні каченята, сунемо за ним. Замикають кавалькаду Хвости у незмінному каноє.

Кушугумські плавні зустрічають відзеркаленнями та... гучномовцем на станції. Вологе повітря далеко розносить звуки.

Сонечко впевненно розганяє сірість: радість блактиного неба відбивається і в дуже прозорій воді. В очеретяних берегах тихенько бавиться вітер.

Так тепло і радісно, що здається, ніби не осінь прийшла, а весна

Тільки жовтенькі довгі  листочки верби промовляють: "зима поруч!"

Їх нагадування підтримують перисті хмаринки, віщуючи близьку зміну погоди

Сонечко ховається серед вітів на дні

А ми виходимо на берег, щоб погрітися та відвідати смаколиків, від гостинних запоріжців. Гриль-сир був чудовий.

Збирається банда йти назад своїм ходом. Трохи мучають сумніви: "може з ними?" Оля тверезо нагадує, що сьогодні неділя і нам ще потрібно якось доїхати до Дніпра. Тож, тепло прощаємося з командою сильних і впевнениих і вони йдуть самі.А ми ще трохи плутаємо плавнями. Тепер, вже похмурий день, компенсують наші яскраві човники та одяг.

До Дніпра дістались оригинальним способом: квитки до дому на автовокзалі, куди нас люб'язно завіз Хвіст, були тільки на 19-30. Чекати майже три години дуже не хотілося. Тому ми вийшли на перон і ... зручно (сидячи) доїхали маршруткою Мариупіль - Дніпро. Чому на неї не було квитків у касах - таємниця...
Файний день на воді у душевній компанії мав трохи дивні наслідки - я такі піду з Леною два по п'ятдесят у перший день зими. Ну а що? Поганої погоди не буває, буває невідповідне спорядження...