карантинна весна (неділя, Любимівка-Татарка,реверс)

Як Юрчик планував недільну покатеньку і що з того вийшло...

Ця компіляція планувалась командором. І добре, що він таки спромігся поїхати.
Нетривіальний початок:
- У кожній нормальний покатушці повинен бути брод!, - весело повідомив нам Юрчик, обережно просуваючись по хитким тоненьким напівзатопленим стовбурам.
- Авжеж!, - відповіла я, і, діставши смарта, зафільмувала то всьо Сашкові і тут же відправила, аби не ходив наш любий трольчик голодним.

- Сходи в небо чи фрирайдний підйом? - продовжував розважатися командор, ледве ми с Женею вибралися на сухе.
- Ти розучився малювати годні треки! - сварилася я, тягнучи жєлтиша наверх по крутих бетонних сходах...
- Ось бачиш - інший ракурс ставка. Ти з цього боку ще не фоткала!
- Так сонце ж у контрі! - журилася я...

Дивлячись одним оком в план командора, ще дома, я спитала його навіщо він не хоче їхати традиційно цей шматок поруч з золовідвалом.
- Треба проїхати квітучими садами! - розважливо відказав чоловік.
Сади не цвіли. Більш того - самих садів також не було - різноформатні гілки валялися під колесами...
- Переорали - констатував очевидне командор.
Ми з Жекою зосереджено крутили. Мовчки. Що тут скажеш? Світило сонечко, дув прохолодний північний вітер, місто громадилося будинками далеко на обрії...
Рапсові поля з першими жовтенькими квіточками розрядили трохи напружену обстановку.

А потім і любимівський сінгл в соснах додав синіх та жовтих ірисів. Життя, вочевидь, налагоджувалося...

Чарівна долина з вербовою алеєю. Дерева старі, кремезі, розташувалися берегом струмка. Але безсніжна зима, бездощова весна - води немає.

- Ми ж не заїжджатимемо в Ілларіоново? - спитала я.
- Звичайно ні, сказав командор і мужньо вирішив зрізати асфальтовий апхіл.
І все було б добре, аби не йшов між нами і гідною дорогою струмочок-болото. Тож мусили писати іще одне відео для годування Сашка...
Гончаровські дуби ще не прокинулася і своїм сном розхолоджували командора.

Ну може воно й правильно було, бо наснаги затягнути нас у хащі йому явно не стало. Ми з Женею дружно поїхали по дорозі...
Але ж перед Татаркою нас спіткало лихо - незнамо де взялася вода, але дорогу через річку затопило.
- Переїсть! - категорично відмовилася від третього броду Женя.

Ставки очікувано були в контрі, але все одно - прекрасні.

Кольорові, з розтяжкою, поля, бігли за обрій. Ми їхали туди ж - за сідаючим сонечком.

І, ось, нарешті, довгоочікуване рожеве море з запоморочливим ароматом.

Сиділа в вишеньках і насолоджувалась. Колір, аромат, фактура, світло, настрій. Зловлений момент. Хороше!
Реверс сподобався.Тільки у такий спосіб, проїжджаючи маршрут в обидва боки, карта в голові нарешті становиться об'ємною, окремі фрагменти з'єднуються воєдино, і... ними хочеться кататися ще, ще і ще...

ТРЕЧКА
ФОТОЧКИ