Карантинна весна(субота, соло, палеовулкан)

Карантин - означає соло. Сіла і поїхала провідати палевулкан в Аполонівці...

Хтозна якою була б ця весна, аби не карантин...

Ранок суботи пройшов за звичайним протоколом, зустрілися з Ганусею, поїхали. Дратувало сміття та собаки. Після п'ятого кілометру трека в Ганусі заболіло коліно, виїхали на асфальт і далі я поїхала сама, впроваджуючи принцип #карантин_означає_соло.

На відкритці сильно дуло. Замітила я це тоді, коли, летячи на крилах вітру, роздивилася білі та рожеві плями у яру, що йшов паралельно моєму треку. Звісно - розвернулася і ось тут вітер на мене й накинувся. Нагородою була біла хмара терену. Взагалі дорога по Солдатському яру була мила, тільки стріляли там...

Перебралася через Суру і, трошки проїхалася повз. Не те, щоб мені туди було потрібно, але водичка була синя, берег - високий, дорога гарна, але трохи... перекопана. Їхала повільно - бо ж ловила кадр.

Впала картинно. Здається, навіть чула регіт рибалки. Най їй трясця, цій Сурі...

Зверху, в ланах, було трохи суворо, але нарешті закінчились нескінченні смітники, собаки теж залишилися далеко позаду і я насолоджувалася самотністю і вітром.

Коли рівна, як стіл, дорога почала приїдатися, пішли розкішні посадки.

А в них - вишеньки, що тішили рожевим. Знову зазміїлись яри, чиї борти прикрашала біла геометрія терену...

Трек добігав до величенького ставка під Чувилинім. Зліва йшло ледь помітне зрізалово. Але ж мені хотілося подивитися на багато води. На жаль, з протилежного боку ставка стояло три машини і лунала музика. Соціофоб, розслаблений 30 км соло, миттєво зібрався до купи і... так, я повернула на зрізалово))

Тут було затишно. Купчилися жовтаві вербички, хлюпало невеличке болото, біг струмочок без місточка. Все як я люблю. Єдине, що трохи дратувало, - сонечко ніяк не хотіло вилазити з-за хмаринки, аби гідно освітити мені сцену.

Чарівні хмари в контрі сюжетно викреслювали акації. Неважливо: бачить смарт, чи ні. Очі - бачуть. Навіть такі, як мої.

Трохи втикнула об'їздом Аполонівки, схаменулася тільки тоді, коли зграя псів голосно викотилася з-під колонії. Зупинилася і демонстративно набрала камінців. Собаки знітилися і десь забігли. Натомість зустріла стадо облізлих і брудних овець. Вони були такі огидні, що в мене не піднялася рука їх сфоткати. А потім - розкидане по схилах сміття. Суцільне жахіття і стрес. Навіть зелений не заспокоював...

Сурянські очеретяні розливи, наче саванна. Біжить по них дорога до вулкану. Схожий на амфітеатр кратер, був вулканом дуже давно - 3,2 млрд років тому. На вході чатує квітучий терен. Височать під бортом сестри-берізки і невгамовний вітер збирає мандрівників-кульбабок в путь...

До дому вела пряма польова дорога з зустрічним вітром і мальовничими хмарами. Гідне завершення покатеньки по ярам. Їдеш, відпочиваєш, милуєшся.
Не знаю як кому - але мені вона симпатичніша за асфальт траси і зовсім-зовсім не нудна...

ТРЕК
ТРОШКИ ФОТОК