ровер, і не тільки)): Трошки весняних аркушів з магічної книги мандрів

#карантин_означає_соло. Соломандрівка на ровері до Вороного ставка

Лейтмотив покатеньки - свобода:
"свобода - это когда ты ничей, ни в чём, нигде,
ни зачем, никуда, ни во что, никогда"

Весна не буде чекати, доки все минеться.
Вона швидкоплинна, миттєва і їй байдуже чи ви бачите її.

Люди можуть, але не повинні існувати, та з нами чи без - весна одвічна...

15 км від дому. Коли Вавілонські нагромадження ледь помітні на обрії і про наявність у світі людей нагадує тільки кладовище та чудернецька конструкція. Навіть собак нема.

Тільки сон-трава на схилах стійко тремтить на вітру, кожною пелюсточкою тягнучись до сонечка...

Еволюція. Невпинні зміни, щоб вижити. Незмінний коловорот. Біг по колу, чи - спіраль? Кожне створіння вирішує само...
Сюди завертати я не збиралася. Кілька років тому, коли ми катали першу "проглуку" - розвідали, що дороги, котра йшла по схилу - вже немає. Вибираючись тоді навпростець, знайшли в акацієвому лісі острівець рябчиків. Зараз же, коли ще не вилізли іриси, рябчиків шукати - марна справа. Але на асфальті гуляв пес. Із хазяїном, котрий весь був у гаджеті. Жєлтиш, бачачи цей демарш - сам звернув униз.

І сталося диво: дорогу майже доробили, була вона суха, ми не загрузли в багні по вуха, і чистенькими вибралися на борт яру, на ледь помітну стежку, котра вела в царство горицвітів.

Горицвітове царство, звичайно, було на пагорбі, куди вивела мене стежка. Багацько рослин обпалено минулим морозом, про що говорили білі кінчики квіток. Дехто вважає що назва походить від "гора", дехто - від "горить". Як би там не було - не тільки квіти, але вся рослина - отруйна. І, водночас, - лікарська. Такий собі дуалізм, ага. Доречі одна з небагатьох рослин, котрі підтримує офіциальна медицина...

З пагорба стежка пішла акацієвим лісом (тут зустрівся крокус, але в кадр не ліг) і вийшла на нормальну дорогу. Тож збочення від тречки було зараховано як вдала дослідницька місія.

Між першим та наступним лісом були лани і дороги. Простір. Чарівний степ. Рельєф. Відсутність людей. Спів пташок по посадках, лише подекуди вкритих зеленим мереживом. Радикальний мінімалізм зеленого. Стриманість жовтого. Домінанта оливкового. Вітер.

Цей ліс завжди тішить, а напровесні - так особливо. Одесную - різнокольоровий квітковий базар: рожевий, синій, фіолетовий, жовтий. Ошуюю, в пожовклий траві - яскраві жовті плями.

І звиста дорога униз через смарагдовий килим. Туди, куди не спроможний дістатися вітер. І тут, у яру, можна почути весну: як прокидаються бруньки і тихенько падає долу лушпиння, як майже на очах, вдягається в легкий зелений серпанок фрактальний хаос гілок...

Похмурніло. Хвилястий рельєф зігрівав, але барвистості не додав. Горицвітовим вогникам несила було знівелювати пал. Тернові кущі і тоненька повстяна вишня бурими хвилями збігали бортами ярів. Раптово зустріла чоловіка. Здивувалася. Він же, взагалі чогось злякався)) невже я така страшна, коли кручу в апхіл??))

Зустріч розважила, настрій покращився, не дивлячись навіть на те, що похмурі кремезні дуби зовсім не захотіли позувати.

Натомість маленькі сонечка - самі лягали в кадр...

Осередки палу навели на чудову думку, що можна перевірити наявність(можливість проїхати в сідлі) декількох сумнівних доріг. Тримаючи в пам'яті очеретяні русла з водою на дні тутешніх ярів, сміливо викрутила назустріч пригодам. На диво - все знайшлося - і ледь помітна стежка в палі, і місточок через струмочок. Але апхіл у сідлі не спромоглася подолати)) а ще, пишаючись собою, знайшла дорогу, якої немає на мапі. Потім, правда, зрозуміла, що даю неслабий таки гак і... зрізала через ораний лан))) Навіть трохи сі втомилася від того крутиння, тож з'їла шматочок брі з печивом. З огляду на те, що проїхала 80, а залишилося 50, трохи потерпала, що немає шоколадки.

Дорога додому - більш технічна: ввечері обіцяли дощ, а мені дуже не хотілося на асфальт, тож жваво крутила. Дощик таки пішов, і #яжедівчинка почала нити, що зараз ми забрьохаємося по вуха... Зрізала трохи маршруту (аж п'ять кілометрів асфальту). Потім воно мені здалося нудним, і з огляду на те, що опади несерйозні, грунтовкою впала у Любимівку))