майже зима

Коли погода не пестить, але маємо тільки один спільний вихідний та мусимо кататися)))

Почну з того, що про дощ я знала. Але, по-перше: смарт сказав, що він буде з 11 до 13, а по-друге: в нас с сестрою співпав тільки недільний вихідний. Тож вирішила їхати по пісках і взяти накидки. Ще хотіла виїхати десь о сьомій, але не змогла прокинутися, бо пів-ночі плела шарфа...

Вирушили ми о восьмій. Було трохи туманно, тепленько і нічого з неба не сіялося. Зразу за мостом почали роздягатися. Традиційний пітстоп біля магазину. Поки я поралася біля чая сестра швиденько збігала в магаз купити трохи харчів: "Це не для того, щоб їсти, але хай будуть", - пояснила вона. Голодні мандри п'ятирічної давності залишили в душі сестри непереборний інстинкт.
Тож доповіли батькам, що донечки гайнули кататися, сьорбнули чаю та й поїхали. Акацієві гаї нарешті захоплюче голі - досконала геометрія. Сіре небо підкреслює фактуру, ніщо не відволікає від форми. Заповідник - тихий, з лагідним пісочком, на якому чітко читається слід Бодового ровера. Яскрава зелена травичка милує око. Запах вологих сосен ненав'язливо нагадує: до нового року лишилося 16 днів...

Дощик почався якось непомітно. Деякий час ми надіялися, що це просто конденсується туман. Але в плавнях під Миколаєвкою він припустив, тож ми швиденько вдягли накидки. Дорога була не дуже брудна і майже не слизька)) Оскільки час йшов до обіду (проїхали десь 48 км), а ми ще не снідали, вирішили заїхати на зупинку до Курилівки - під дахом не капає і можна розкластися на лавочці. Добре, що дощик періщив і глядачів в нас не було)))
Коли вибралися до залізної дороги, опади почали вщухати, даруючи нам ніжні крапельки на соснах, гілочках, травичці та чагарниках. На жаль, сонечка не було, щоб їх підсвітити і в кадр вони лягали досить неохоче. Добре мокра дорога тримала в тонусі, бо була слизькою. Остаточно дощ ущух, коли ми перебралися на інший бік залізної дороги.

Тут, огинаючи смарагдові лани бігла веселенька чистенька дорога з зеленою травичкою. Було так хороше, що сестра відмовилася перекладати на англійську фразу про дощ, коли конструкція від простої констатації факту почала заглиблюватися в граматику))

Дуже раділи берізкам в дюнах. Мабуть зараз - єдина пора року, коли комфортно до них їздити - мокрий пісочок добре лягав під колеса.

Незмінний оглядовий майданчик - залізнодорожний міст через Оріль)). Штиль, береги відзеркалювалися в спокійній воді і ми довгенько медитували: сонну Оріль весело будили крапельки минулого дощу з-під мосту.

Заїхали на озеро. Стало так тепленько, що вирішили попляжилися)). Не перестаю дивуватися, чому його раніше не бачили, адже велику купу білого піску вже давно віднесли до місцевих "достопримів"...

Нарешті провідала партизанський сінгл - трохи потерпала що вийшла на нього, дивлячись в навігатор, а не по пам'яті. Так тому раділа, що пропустила потрібний поворот - але ж доріжка була така файна і тільки відсутність сосен нагадала мені, що ми їдемо не туди...

Дуже позитивна покатенька. А з огляду на те, що вийшло "майже 100" (94 км), то трохи доробивши, можна пускати в серію до купи Орільских треків лівобережжя, замість трохи нудного з правого боку "круга в Дим"...
альбом з фотками