забувай про літо

Покатушка по Самарському з негуманим стартом електричкою

 і все, що літом с тобою  було, раптом не має жодного значення

/переінакшене з Катерини Бабкіної/

забувай про літо
це літом в чотири вже світло, тепло, крути собі - по холодку та радій...
листопад - він не такий. він суровий. і, якщо треба на потяг сідати в 3-25, - то це темно, зимно і  зовсім неприкольно)) 
але у вагоні було тепло, гойдало і баюкало, а ще у термосі була кава...
а коли поквапливо вистрибнули (потяг не дотягнув до перону))) - схід потроху рожевів, калюжі були надійно затягнуті першим льодом, і сиві клубочки дихання підтверджували: розрахунок вірний - не буде багнюки дорогою до лісу, якщо поквапитися, звісно...

але їхати було рішуче неможливо. серпанок творив ранок - кольори непомітно але незупинно змінювали навколишне - наповнюючи світлом, розфарбовуючи рожевим і блакитним. струменіли швидкою течією Кочерга та Вовча - ще не час надівати білі лати,

стебла чагарників - в ніжній  паморозі, але ліс ще подекуди навіть зелений - лише вікові дуби розкинули голі могутні темні віти, а під колесами - густий шар лисття - хрустить крижана шкоринка.

беззахісна ніжність: мережевна паморозь на стеблинах: лине до сонця, грає сріблястим і тане, райдужними сльозами стікає на землю незаймане біле

кілька годин - і ранкова акварель змиває білу казку, маєже в прямому сенсі слова)),

і ясраве світло починає малювати день нескінченних доріг

забувай про літо 
це літом у лісі на пісках- пхай. а тепер - їдеш-їдеш-їдеш. маєш купу фана с того плину через пізньоосінній ліс, наскрізь пронизаний сонцем, під нестерпно блакитним небом. солнце пестить чорні віти дерев

доброзичливі калюжі  дбають про  посмішку (яке це щастя - розсікати воду, створюючи купи бризок і при цьому не замочувати ніг!))). тане глибочинь у казкове задзеркалля...

  ліс дихав соснами і потрошку дражнився грибочками - наскрізь промороженими

фактурні дуби подекуди підреслювалися невгамовним березово - жовтим,  

а дорога між ними тримала в тонусі - під товстим шаром вогкого лисття -  раптово!: гіллячки)) а ще - яскраво-зелені "лежачі поліцейські" - не спіши, перевір гальма))

сонячко гріло і дуже хотілося десь наверх, поближче до нього, але, нажаль, мітла трохи зносилася і потребувала ТО - злетіти так і не вдалося...

забувай про літо
це літом можна собі дозволити малювати 200+ грунтами і команда покірно і завзятто буде їхати тоненькою синьою лінією. а зараз  - вже в три години хлопці сказали, що накатилися

 і хочуть на стару харківку - дивится захід сонця

і схід луни...

знищуй голос, знищуй слова,
ти далі будеш так само жива,
знищуй усе, що створила сама.
Все буде добре. Триває зима.
/з Сергія Жадана/